Володимир СИЗОН: Казначейство фактично зруйнувало розвиток місцевого самоврядування

 

Кореспондент СТР поспілкувався з Володимиром Григоровичем Сизоном - головою села Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області про особливості роботи сільського голови в цей складний для країни час

 

 - Розкажіть, будь-ласка, в двох словах про себе, як Ви прийшли до того, що очолили село?

 

 - Гарно звучить: «Як Ви докотились до такогожиття?». Ну що, коротко… Закінчив Музівську середню школу в Києво-Святошинському районі,працював в КБ «Антонова» певний час, мріяв про авіацію, але через зір не пройшов, тому пішов на авіазавод. Зрештою, все-таки, дійшов до того, що «раз сам не можеш літати, то треба вчити інших». Томузакінчив загальнотехнічний факультет Педагогічного інституту, нині це Національний педагогічний університет ім. Драгоманова, і 10 років навчав дітей технічній творчості: робили автомобілі, літальні апарати. Словом, 10 років було присвячено цьому.

 

Потім, на хвилі перших прямих виборів у 1994 році, коли вперше одночасно обирався президентом Леонід Кучма та місцева влада, на місцевих виборах в двох турах серед 10 кандидатів громада вибрала

мене. З того часу 5-те скликання, 21 рік на цій посаді. Ну що ще: без відриву від виробництва закінчив вечірнє відділення академії держуправління при Президентові України в 2004 році, аспірант цієї

академії, кафедри управління освітою. Напрям моєї дисертації пов’язаний з моєю роботою - це роль органів місцевого самоврядування у формуванні громадсько-державної моделі управління освітою. Одружений, маю дружину, яка після 30 років педагогічного стажу перейшла на пенсію, опікується нашим сільським музеєм. Донька моя - журналістка, маю також маленьку внучку. Це, якщо коротко про себе.

 

 - На які умовні періоди Ви могли б поділити свою історію роботи на цій посаді, з початку і по сьогодні?

 - Перший період - це десь до 2001 року. Ви пам’ятаєте, у 1994-98 була гіперінфляція, ми працювали в режимі виживання. Тобто тільки захищені статті бюджету, ні про який розвиток мова навіть не йшла.

Але в той час все-таки трошки держава щось робила, скажімо, дорогу на під’їзді до сільради останній раз ремонтували в 1994 році.

 

Наступний період, коли ми від інфляції перейшли до більш-менш якоїсь стабільності - початок 2000-х років: відбувалася земельна реформа, розпаювання. І в ході цього процесу, ми, за рахунок земель

резерву, виділили – зараз це називають технопарками, бізнес-інкубаторами – 8 гектарів землі, запросили на них прийти інвесторів, бо в нас самих не було нічого.

 

 - Це тоді, коли єдиний податок був введений?

 

 - Так, це вже 2000-2001 роки. Таким чином, за кілька років ми туди стягнули одні із найпотужніших підприємств України, наприклад, підприємство «Тетрада» - найбільше в Україні підприємство по виробництву зошитів. Далі, в нас розташувалась меблева фірма «Веко». Її власник, Сергій Вікторович Веко, до речі, продав будинок і побудував цех, сам жив у тещі поки бізнес розвивався. Ризик був колосальний, протее зараз підприємство успішно працює. Є в нас підприємство «Небесна криниця», яке воду продає. Є в нас підприємства з виробництва корпусних меблів, які вийшли уже на закордонні ринки.

Завдяки цьому, з дотаційного на 90% ми поступово перейшли на сьогодні майже на бездотаційний період. Звичайно, є сільські ради, що розташовані досить вигідно, на Житомирській трасі, на Окружній дорозі, які перераховують кошти до районного та державного бюджетів. Проте ми створили базу, яка дала нам можливість розвиватись. І ми починаючи з 2000-х почали потихеньку набирати щороку оберти. Ми почали навіть самі робити дороги. В 2005 році ми першу дорогу самі заасфальтували по вулиці Чапаєва, в 2007 році другу вулицю. В 2010 році ми вже зробили вулиці Леніна, Калініна, через рік заасфальтували вулицю Франка. Ми навіть почали робити капітальні вкладення в житловий фонд. Ми зробили на даний момент 3 шатрових дахи під шифер, 2 дахи зробили під м’яку покрівлю, буквально за 3 роки перекрили дах історичної будівлі старої школи, збудованої громадою в 1926 році.

 

 - Я хочу повернутись саме до нашого умовного поділу на періоди…

 

 - Згодом почався режим розвитку, формування податкової бази, тих людей і підприємців, які формували наш бюджет. І,нарешті, я би сказав третій етап – це етап розквіту, це буквально з 2007 по 2012 рік.

Чому саме до 2012 року? Тоді казначейство почало працювати в такому режимі, коли в тебе кошти на рахунку є, але це віртуальні кошти. Ти подаєш під гарантію казначейства свої платіжні доручення, а вони зависають на місяці.

 

Коли вводили казначейську систему, за якої бухгалтери працюють в онлайн-режимі, не позбулись «совка»: ми робимо звітність в електронному варіанті, веземо на флешці, і веземо на папері. І цей процесс затягується. Комп’ютер, в якому побувало кілька сотень флешок, зависає, і платежі не проходять. Ми ж отримуємо реальні

живі копійки, які люди кладуть за податки. Чому воно в казначействі миттєво перетворюється на віртуальне, яке не можна отримати?

 

 Я розумію, коли мені кажуть,що в тебе лежить на рахунку 2 мільйони,

але в зв’язку з економічною ситуацією, ти можеш скористатися в цьому році мільйоном. Скажіть так, і ми будемо будувати

собі на цей мільйон. Наприклад, ми до 70-річчя визволення Тарасівки зробили меморіальний комплекс. Його наполовину зробили за

спонсорські кошти, решту треба було доплатити з бюджету.

Ми закінчили комплекс у жовтні, кошти перерахували підприємству аж у червні.

 

 - І це триває…

 

 - І це триває, і ось знову, в зв’язку з введенням нових змін до податкового і бюджетного кодексів, за нових законів в нас

фактично органи самоврядування усунули від тих структур, які ми створили. Логіка цих дій мені не зрозуміла. Я ще не згадав дитячий садочок, який жодного року не закривався. Ми на колінах повзли, але поробили вже в багатьох групах капітальний ремонт. Що таке капітальний ремонт? Замість старих дерев’яних вікон ми зробили пластикові вікна, замінили проводку, сантехніку, меблі, все повністю з нуля.

 

Дивіться, почалося все з того, що за-брали в нас школи, і фінансування забрали, потім в нас забрали медицину. Поки медицина була в нас, і на бензин було, і на все було. А тепер нам соромно, але люди незадоволення висловлюють, і кажуть: «А чому до нас не приїхала амбулаторна машина, щоб лікар приїхав, подивився лю-

дину хвору?». А бензину нема! Чому нема? Формула ж однакова.

 

Але в нас є можливості застосувати програми, щоб допомогти медицині, тощо. Медицину в нас забрали після школи. Тепер за бюджетним кодексом у нас забирають культуру, бібліотеки, як частину

культури. Бібліотеку, до речі, ми також у приміщенні історично-мистецького центру розташували. Там створили інформаційний центр, поставили комп’ютери, книжковий фонд.

Тепер забирають у нас і дитячі садочки. З чим залишається сільська рада?

 

Сільська рада залишається з отакенними повноваженнями, але без нічого. На нас залишається комуналка, благоустрій, всі скарги, проблеми, бійки. У бюджетному кодексі дуже цікаво написано, що заклади освіти, культури, медицини фінансуються із районного бюджету, або бюджету об’єднань громад. І тут же зупинилися, панове, а що таке об’єднання громад? В конституції цього нема, в законі про місцеве самоврядування цього нема. Це начебто б’ють на перспективу, так, тобто коли ви чули цю теорію, що громади повинні бути ущільнені до 7-9 тисяч. Але ж чекайте, якщо наша громада, сільська рада наша складається з двох населених пунктів, села Тарасівки і села Нове, і відповідно в нас населення вже понад 7 тисяч, то що ми не є об’єднанням?

 

Але ж немає визначення, що таке об’єднання громад, на яких основах вони об’єднуються, і як вони можуть фінансуватися. На території нашого району є сільські ради, які складаються з 5 населених пунктів. Казначейство фактично зруйнувало розвиток місцевого самоврядування. Тому що самодостатні громади комусь не потрібні.

 

 - Дуже великий сумнів в тому, що мис-

лителі, які це зробили, робили це просто

так, вони били дуже точно, тобто це

було дуже прораховано.

 

 - Безумовно, було кимось прораховано. Всі ті доходи, які йшли до нас, і складали левову частку. Наприклад, в нас податок з доходів фізичних осіб становить близько 2 мільйонів, ці кошти тепер підуть в район. Що нам залишать? Земельний податок, плату за землю частково, і вводять новий податок на нерухомість. І якщо спочатку цей податок вводився, як податок для багатих, тобто коли мали оподатковуватись квартири

понад 120 метрів і житлові будинки понад 240 квадратних метрів. А тепер квартири до 60 метрів, і будинки до 120. А в будинках дали роз’яснення: хлів, дровітня, туалет, літній душ – все що нанесено в БТІ

у твій технічний паспорт, це все входить в метраж. Таким чином, середня садиба, маючи хатку може в 100 метрів, а з урахуванням всіх цих прибудов людина повинна заплатити декілька тисяч гривень

податку з нерухомості.

 

Ми, звичайно, маємо право застосовувати пільги. Тобто ми можемо рішенням сесії розробити програму, і надати пільги пенсіонерам, в нас половина будинків на пенсіонерах, багатодітних сім’ях. Якщо ми надамо пільги багатодітним, пенсіонерам, учасникам бойових дій

і так далі, не залишиться поля на оподаткування, а там нам скажуть: «Хлопці, ви ж самі такі прийняли пільги, будь ласка, отепер фінансуйте себе як хочете».

 

 - А є механізм донесення цієї проблематики сьогодні до керівництва району, області, держави?

 

 - Ми цю проблематику підняли на районному рівні. Що ми робимо, як ми будемо годувати дітей в садочку з 1 січня? Ніхто не знає, тобто кодекс прийняли, а механізмів роботи ніхто не придумав.

Повинні ж відбутись тендери, а як можуть відбутись тендери, якщо тільки 30 грудня був прийнятий державний бюджет? От добре, тендер займе 2-3 місяці, що, на цей період закрити всі установи?

 

 - Чи в борг?

 

 - А як? А тобі в борг хто дасть? В борг ніхто не дає зараз. Ми проплатили пальне, наприклад, вивозимо сміття, гроші затримались десь в казначействі, нам уже не дадуть 100 літрів, а скажуть, що у зв’язку зі зміною ціни ви отримаєте 37 літрів. А ми ж по рахунку брали 100! І в такому плані ми підняли ці питання і нібито знайшли компромісний варіант. Не порушуючи закон, район буде скидати нам субвенцію, ми будемо через цю субвенцію фінансувати ці установи.

Порушується система знов.

 

Виявилось, що ми підняли шум у нашому районі, і ще в одному районі, коли наш керівник району приїхав у область. Виявляється, ця тема захвилювала тільки Обухів і Києво-Святошин. А решта просто сидять. Хлопці, з неба більш не звалиться, ви отут внизу працювати повинні.

 

 - І це ж не тільки на рівні Київщини

чи конкретного району, це ж в межах

всієї країни?

 

 - Ви ж розумієте, ми ще тут «барахтаємося», а що робити тим громадам, в яких взагалі нічого немає? Оті дальні села, дальні області, там масово зараз закриваються школи з лозунгом оптимізації. Закрили школу – село вмерло. Через кілька років там дітей не буде. Тому що молодь, яка могла там жити і працювати, вона виїде. Бо хто хоче, щоб його дитина за 12-15 кілометрів їздила сама? А хто може дозволити собі возити дитину в школу на такі відстані.

 

 Я розумію, що ми вже давно не сільська держава, де селяни переважали, зараз звичайно місто переважає, але руйнувати інфраструктуру сільську не можна.

Знаєте, є таке китайське прокляття: «Щоб ти жив в епоху змін!». Наш народ весь час жив в епоху змін. Революції, потрясіння, війни, голодовки, відбудови, перебудови, хто жив нормально?

 

 - Візьмемо приклад районної адміністрації, розпорядника коштів. Де звіти керівництва, яке мінялось кожен рік? Як це співмірно, людина, яка обирається на посаду і бере відповідальність, і людина

яка призначається, як це поєднати?

 

 - Я з Вами згоден, ця чехарда голів РДА, коли в нас були по 7-8 років голови, тоді появились річні, 9-місячні, 7-місячні, і останній був 5-місячний. Який би він не був, дайте ж людині хоч рік попрацювати!

 

 - Я про принципи кажу!

 

 - З точки зору фінансів, я вам скажу, що чутки про вплив адміністрації, надто вплив на фінанси, трошки перебільшений, чому? З чого складається районний бюджет? Він складається з фінансування

різних напрямків. Освітою займається управління освіти, медициною – медицини, тощо. Тобто грошей, якими могла б розпоряджатись адміністрація не багато. Це так звані спецфонди на випадок надзвичайних ситуацій, і це копійки, це буквально відсотки від всього бюджету,тобто і будь-які платежі, які виконувались адміністраціями, не проходили без щоквартальних сесій.

 

Я би сказав, проблема не стільки в адміністрації, скільки в радах. Чому? Попередні скликання, я вважаю найкращим період 2002-06 років. Чому? Тоді не було партійної чехарди, партійного «дєрєбану», партійних квот. Я вам до чого веду, Ви вірите в те, що на рівні району існують зараз партійні організації? Чи вони з’являються тільки перед виборами, для того щоб певні люди ввійшли в списки і пройшли? Зазвичай так роблять ті, кому не вистачило розумінь, вмінь і навичок пройти у Верховну Раду, а хватило тільки на районну.

 

Так от, до 2006 року, коли не було взагалі партійних варіантів, був чисто

мажоритарний варіант. Оцініть ситуацію - в районну раду від кожної громади обирались 3 депутати. Від Боярки 3, від Тарасівки 3, від маленької Малютінки 3, від малесенького Мироцького 3. Тобто,

представництво громад було рівне. Кого обирали люди депутатами? Директора школи, заступника директора агрокомбінату і стоматолога. Тих, що мають реальний авторитет, хто з людьми спілкуються, хто має, що сказати.

 

Тепер пішли партійні списки і почалась чехарда в державі. А раніше, при Кучмі, я не пам’ятаю жодного факту тиску на мене, чи корупції. Тоді ти приходиш до чиновника, привітались, поговорили, він або підписував те, що йому принесеш, або аргументував чому він не

може підписати.

 

 - А може тоді просто так депутати не засівали перед виборами мажоритарників? Ви не думаєте про те, що зараз можуть знов приїхати сюди зайди, якщо знову повернути 100% мажоритарки?

 

 - Не приїдуть, повірте мені, Тарасівка не вибере варяга.

 

 - Може треба прив’язуватись до того, що людина має тут жити?

 

 - Однозначно. Ну поясніть мені, чому наприклад в Києво-Святошинській районній раді, де 112 депутатів, більше половини не живе в районі?

 

 - Бо їм це вигідно.

 

 - Бо вони в партійних списках. Бо їх партія направила. Чому до цих пір залишаються всі ці партійні квоти? Я розумію партійні квоти у двопартійних Сполучених Штатах. Прийшли республіканці, або ми, або ви. Ви опозиції, а наш президент, тоді ваш президент, а ми в опозиції.

І все логічно! А тут зараз це все робиться без жодних правил. Ну яким

чином може чоловік, який, скажімо, зареєстрований в Дніпропетровську, перейматись проблемами нашого району, якщо він не знає навіть його географії? Якщо він каже: «Тарасовка, это где?» А

йому кажуть: чоловіче, ти ж депутат, то купи карту Києво-Святошинського району, або зайди на Google Maps і подивися, що входить в той район. Або таке, наприклад: приходить молодий депутат, 26 років, присилає мені запит, «а ну подай-ка мнє батєнька всі рішення по землі за 8 років». Нащо це тобі, ти хочеш найти в мені жука, щоб мене потім пресувати? Я їм кажу: «Хлопці, я вже великий хлопчик, зі мною це не проходить». Я йому теж пишу красиву відповідь. І все.

 

Розумієте, що в мажоритарні депутати до рівня області, ішли самодостатні люди. Я згоден, що Верховна Рада повинна формуватися по відкритих партійних списках, однозначно. Щоб людина могла бачити партійний список: «от Петров мені не подобається в цій партії, я його

викреслю».

 

 - Але і на рівні району і області це актуально.

 

 - Ні, нема на рівні району і області партій.

 

 - Відкритий список.

 

 - Відкритий список так, але нема партій.

 

 - Що робити? З погляду досвіду, часу?

 

 - Розумієте, ми зробили за цей рік колосальний крок вперед, люди розуміють різницю між нами і тими, хто на нашу країну око поклав. Це дуже просто формулюється: ми хочемо, щоб влада робила те, чого хочемо ми, а вони (Росіяни: - прим. ред.) заглядають в рот владі, і чекають, що вона їм скаже.

 

Це цивілізаційний вибір людей. Я ніколи не задумувався що таке поклона гора. Ніколи не задумувалися? Так от, це місце, де «вєлікій» князь московський, будучи васалом орди, на колінах зустрічав татарського баскака, тобто збирача податі, приймав уздечку, а тоді з поклоном вів коня аж до Кремля. От чого поклонна гора, от різниця в менталітеті.

 

 - На завершення інтерв’ю, хотів поцікавитися, які основні задачі поставлені, які плани, який об’єкт хочете зрушити з місця, яку роботу робите зараз, над чим працює зараз село, Ви, громада?

 

 - Найбільше хочеться, це зараз довести до пуття садочок, не дивлячись ні на що. Тому, що маємо чергу, в нас зараз тільки в школі з’явилось 52 нових учня, це так звані біженці. В нас здався 9-типоверховий будинок, тут отримало тільки з Нацгвардії 49 сімей. На превеликий жаль, інколи оформляємо ордер на чоловіка, а через місяць-два переоформляємо на жінку.

 

Незалежно від того, що освіта переходить під район, є в планах капітальний ремонт ще двох груп в одному приміщенні садочка, і капітальний ремонт старого садочка, де матимемо ще 3 групи і спортзал. Далі, ми другий рік не можемо замінити вікна в школі, ми скидаємо кошти, потім вони нам повертаються, і це вже другий рік підряд. Чому? Ми з свого рахунку на районний скинули, а казначейство не змогло проплатити. І знову, 100 з гаком вікон не будуть зроблені, тому що нарахували кошторис 400 тисяч, а тепер ці вікна будуть коштувати мінімум 600 з урахуванням курсу долара, оскільки профіль в основному іде імпортний. В мріях іще продовжувати роботу з дорогами.

 

В планах також розпочати соціальний проект в селі Нове, в якому немає

центру. Це було маленьке село на 200 дворів, зараз воно сягає вже 1500 садиб, ділянок, які люди придбали. Там будемо будувати повністю центр, шукаю інвесторів, які би будували житло, а на перших поверхах соціальну інфраструктуру: банки, пошта, телефон, телеграф, тощо. Садочок-школу ще одну будувати треба.

Взагалі, мрія моя полягає в тому, щоб громада, будучи досить самодостатньою, мала можливість керувати якимось процесами, ба навіть власними коштами.

 

Спілкувався Мустафа Наймит