
Специфіка української незалежности полягає у тому, що вона постала на
руїнах СРСР зі страху комуністичного істеблішменту перед Демократичною Росією,
яка семимильними кроками рухалась у бік тотальної свободи та в бік економічних
стандартів Заходу.
Найпідготовленішими до своєї незалежности були еліти трьох прибалтійських
країн, які не проголосили, а відновили свою державність, провели люстрацію
через закон про громадянство і привели свої країни в ЄС і НАТО.
Грузія та Азербайджан пройшли через тимчасове правління дисидентів
(Гамсагурдія, Ельчибей), війну, руїну і повернули на посади очільників держав
членів Політбюра ЦК КПРС (Шеварднадзе, Ґейдар Алієв). В азіятських країнах при
владі дотепер останні перші секретарі республіканських компартій (Ніязов у
Туркменистані склеїв). У Вірменії правив інтелігент Тер-Петросян. Після
розстрілу парламенту розклад в країні різко змінився. У Білорусі через
чиновничу війну Кєбіча і Шушкєвіча до влади прийшов диктатор Лукашенка, що
керує цією країною досі і планує займатися цим і надалі. У Росії після
правління члена політбюро ЦК КПРС Єльцина до влади прийшов ставленик
каґебістсько-олігархічно-фашистського режиму Путін.
Що ж в Україні?
18-річне правління Щербицького полишило сіру зону сов’єтської інтелігенції.
Дисиденти «порозумілися» зі своїми ворогами і не досягли мети: не провели
люстрацію, економічні, політичні, соціяльні реформи.
Країною правили комуністи (1991-2004: Кравчук, Кучма).
Їм на зміну прийшли комсомольці (2004-2010: Ющенко).
Комсомольців замінили бандюки (ті, що вижили в 90-і). Їх вистачило на
чотири роки (Янукович).
Після бандюків до влади прийшли торгаші (Турчинов, Яценюк, Порошенко).
При цьому всі чотири складові правлячого класу в Україні за 24 роки своєї
діяльности сформували ПОЛІТИЧНУ КОНСЕРВУ, яка працює за принципом
ГРОШІ-ВЛАДА-ВЕЛИКІ ГРОШІ-ВЕЛИКА ВЛАДА-ВЕЛИЧЕЗНІ ГРОШІ—АБСОЛЮТНА ВЛАДА.
Вони сформували свою політичну, економічну, медійну, культурну системи і в
них спокійно і радісно живуть.
Суспільство делегувало політконсерві свої обов’язки з утримання футболу,
змі, партій, громадських організацій (певну частину беруть на себе чужі уряди і
розвідки через систему ґрантів), судової та правоохоронної системи.
Проте суспільство потребує нових свіжих месиджів і нових облич. А з цим у
політичної консерви величезні проблеми – в топку актуальної електоральної
політики кинуто все: ґрантоїди, енгеошники, журналісти, спортовці, комбати.
Далі що?
Смерть і розпад політичної консерви.
Шкода, що це супроводжується війною і втратою територій.
Але АНТИУКРАЇНСЬКА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ ПРИРЕЧЕНА НА НЕУСПІХ.
Система українських цінностей передбачає потребу української влади на всій
українській території і української політики.
Політична консерва не сповідує українських цінностей, вона їх намагається
знищити. Так само намагається всіляко відсунути від політичних та економічних
важелів носіїв українських цінностей – українців.
Чому?
Бо політконсерва торгує тим, що їй не належить – українським національним
інтересом. Політконсерву цікавить Україна тільки як територія, де ґої
заробляють для неї ресурси, які можна обміняти на політичному ринку сходу і
заходу за дорогі цяцьки особистого комфорту. Усі, хто належить до політконсерви
(перші особи, другі, треті, четверті, п’яті, шості і їх численна прислуга) не
лікуються, не відпочивають, не одягаються-взуваються, не навчаються в Україні.
І віку доживати вони тут не збираються. Це синдром Кушнарьова. Найсвіжіший
приклад з цієї серії – трагічна загибель Єрємєєва. Його життя і смерть мають
стати уроком кожному українському скоробагатьку: твори свій простір, інвестуй у
те, що приведе тебе до влади і дасть можливість розвивати твою націю швидко і
вартісно.
Підсумок:
Політичній консерві варто покласти край.
Хто це зробить?
Успішні українці – яйцеголові і підприємливі, які здатні об’єднати свої
ресурси в єдину політично-економічну силу, що здатна взяти владу в Україні на
наступні 50 років.
АВТОР СТАТТІ : РОМАН КУХАРУК, Голова Правління Українського клубу
Стаття розміщена на сайті Інформаційного Агентства НАЦІЯ під псевдонімом Пантелеймон НІСТРЯН