Кілька слів про себе. Звідки Ви?

Народився я на далекому Сході під Владивостоком у родині військового. Після цього була служба у рядах збройних сил, звільнення, Київ, робота… Мати моя – лікар, а батько – військовий пенсіонер.

 

Родина допомагає Вам, підтримує? Знаходите серед близьких відпочинок?

         Звичайно, що так. Знаходжу відпочинок у родині. Й сім’я моя нормально відноситься до моєї політичної позиції. Все у цьому добре. Повний, як кажуть, консенсус і порозуміння. Батьки живуть у Києві, тож маємо можливість доволі часто бачитися. Допомагаю їм, адже колись вони мені допомагали.

 

Хто вплинув на вибір Вами майбутньої професії, хто дав «путівку» у життя?

         Знаєте, певно виховання і бачення майбутнього було головним. Я б не казав про конкретну людину…

 

Що привело Вас до політики? На якому етапі Ви зрозуміли для себе, що політика – це Ваше?

         Коли вже я був достатньо дорослою людиною і відбувся у ролі бізнесмена, то я побачив, що існує потреба у багатьох змінах. Тому на мажоритарних виборах 2002року я балотувався у депутати місцевого рівня в окрузі Київського політехнічного університету, в якому я навчався свого часу. Там я отримав підтримку і вже відтоді почав формуватися як політик.

 

Бізнес і політика для Вас. Як Ви розмежовуєте ці дві речі?

         Це зовсім різні речі, зовсім різні підходи до керування та визначення цих процесів. Зараз, попри кризовий стан, я таки намагаюся приділяти максимум уваги громадським, загальносуспільним питанням. Бізнесом я займаюся опосередковано, маю патнер-директора, який сьогодні відповідає за розвиток бізнесу. В подальшому, тобто найближчим часом я планую припинити роботу у бізнесі й повністю присвятити себе громадсько-політичній діяльності.

 

Ви плануєте далі працювати у Київраді чи бачите себе дещо на іншому рівні?

         З одного боку я бачу, що той потенціал, який притаманний мені на рівні Києва не вичерпаний, але з іншого – існує ще чимало не вирішених питання рівня місцевого самоврядування, які не можливо вирішити без виходу на Верховну Раду та рівень уряду. Тому я думаю, що найближчим часом ми будемо працювати у цьому напрямкові теж.

 

Якого досвіду Ви набули, працюючи у Київраді, де зуміли себе реалізувати, чого навчилися, що запам’яталося?

         Без усілякої похвали можу сказати, що на сьогодні, працюючи в органах місцевого самоврядування 10 років, я є одним із кращих спеціалістів цієї галузі і в першу чергу галузі формування місцевих бюджетів. Оце і є головний досвід на сьогоднішній день, який би я назвав практичним.

 

Ваше політичне кредо, на яких цінностях Ви будуєте Вашу політичну роботу?

         Я впевнений, що будь-який політик, який працює у сфері місцевого самоврядування, Верховної Ради чи то уряду, повинен мати чесну громадянську позицію, був патріотом і саме із цього починав формувати систему цінностей.

 

Що Вас спонукало очолити «Українську селянську демократичну партію»?

         До мене звернулися люди, які були з початків заснування цієї партії – із 1991року. Вони поділилися своїми ідеями, поглядами, а вже років 2 тому запропонували очолити їхню партію, яка має доволі серйозний потенціал, власні традиції, електорат. Нині ми робимо із неї сучасну європейську партію із дуже розгалуженою інфраструктурою. Особисто мені дуже подобається, що там є чимало патріотів, які працюють не за гроші, а за ідею, що є достатньо таки рідкісною річчю для політики.

 

Хто у Вашій політичній команді й за яким принципом Ви будуєте партійну структуру?

         Команда у нас достатньо велика, тому перераховувати всіх доволі тяжко. У нас є як і початківці, засновники партії, зокрема – Василь Сухий, так і досить молоді кадри, які прийшли разом зі мною. Це Катерина Кириченко, яка займається ідеологічними питаннями. Це Валерій Кроконцов, який займається питаннями юридичного розвитку. Максим Шкуро, який є заступником голови однієї із районних державних адміністрацій, який очолює Київську організацію. Людей дуже багато в кожному районі та в кожній області, які працюють у лавах УСДП. В принципі – це патріоти України, які бачать необхідність змін політичних облич, щоб вони не блукали між 5 сосон: Янукович, Тимошенко, Ющенко. Оце і є головними принципами, по яким формується команда. Рішення приймаємо колегіально. Є принципи ідеологічні, є економічні, є регламент доволі виважений. Всі рішення приймаємо президією, радою. Коли потрібно, то влаштовуємо з’їзд партії. Дуже велику увагу приділяємо подіям у регіонах. Сам я особисто відвідав майже половину України за останні кілька місяців. Поспілкувався із людьми, відчув що відбувається й побачив, що той спосіб, за яким ми сьогодні працюємо – дуже потрібен людям.

 

Якщо говорити про політичне об’єднання, співпрацю, то чи перебуваєте Ви у переговорах, чи ж то це слід розглядати як Вашу політичну кар’єру?

         Взагалі я не прибічник того, щоб всі політики мали спільну мету, працювали над тим, щоб об’єднатися. Прийти у владу у таких умовах, які сьогодні існують, самотужки дуже тяжко, тому із політиком, який має оту основну орієнтацію, про яку вже йшлося, ми готові об’єднуватися. Звичайно, ми співпрацюємо із депутатами та політичною силою Блоку Віталія Кличка. Існує чимало депутатів, які бачать необхідність проведення реформ і які будуть найближчі 2 роки визначати хід політики.

 

За яких би умов Ви ввійшли б до майбутнього уряду, ким там себе бачите, якби так постало питання?

         Питання посад в уряді, адміністрації, Верховній Раді я не розглядаю. Коли буде сформована команда, коли будуть чітко визначені пріоритети – я буду готовий працювати на тій посаді, яку визначить команда. А конкретну якусь позицію на сьогоднішній день не розглядаю. Але я вже казав на початку розмови, що відчуваю себе хорошим спеціалістом у сфері місцевого самоврядування, з якого й варто розпочинати, будувати фундамент наближення політичних послуг для населення. Бюджетний комплекс, інженерна інфраструктура мені вже відомі отам я вже готовий працювати.     

 

Багато сьогодні говорять про реформи. Якби Ви із завтра мали відповідні уповноваження, то із чого б розпочали місцеві реформи?

         Я впевнений, що українська влада і реформи – це антоніми. Жодної реформи не було проведено за останні, майже, 9 років. Хочу нагадати, що прийшовши до влади Тимошенко та Ющенко мали початок чудовим реформа ще на посадах прем’єр-міністрів, які б могли продовжити. Отоді б ми мали реформи у медицині, в земельному та адміністративному аспекті… Якщо ж мовити про місцеве самоврядування, то повинні відбутися такі реформи, щоб назва відповідала собі. Тому що сьогодні усе, починаючи від закону депутатів місцевих рад й завершуючи вузьким законом про міський референдум – все це не відповідає змісту оцих слів. Все потрібно змінювати. По-перше, закон про вибори до місцевих рад потрібно змінювати в напрямку до мажоритарної системи. Депутат має чітко знати в обличчя своїх виборців, а виборці відповідно депутата. Депутат має чітко визначитися, що він залежить від жителів, а не від політичної сили. Якщо ми кажемо про місцевий референдум, то потрібно аби він став дієвим механізмом втілення прагнень місцевих громад у життя і реалізовувався через прямі накази, які сформовані тою чи іншою радою. Якщо ми кажемо про обрання сільських  голів, то під великим питанням стоїть поняття легітивності. Та чи інша громада повинна сама обирати собі голову. Й так можна досить багато речей казати про принцип формування бюджетів, більшість із яких повинні лишатися у введені територіальних громад, під їхнім впливом. Звичайно, мають бути узгоджені стратегічні плани урядом, а далі вже міські адміністрації визначать напрямок тих чи інших фінансів. Дуже серйозно варто відпрацювати питання так званих депресивних територій. Україна не велика, тому визначення «депресивна територія» має взагалі бути відсутнім.

 

Скажіть, будь-ласка, от Ви слушно зауважили про випадкових осіб у списках. Як уникнути подібних випадків, який має бути відпрацьований механізм на рівні партії, законодавчому?

         Відповім таким чином. Партійний принцип формування на місцях нібито не поганий, тому що політична структуризація суспільства, коли партія бере на себе відповідальність за його розвиток, за формування місцевих органів влади на рівні держави – це не погана теза, не погана тенденція, але на сьогоднішній день саме на рівні місцевого самоврядування наше суспільство до цього не готове. Тому якщо говорити про списки, то вони мають бути відкриті, а фактично ми маємо повернутися до мажоритарної системи виборів депутатів усіх рівнів. Тобто, є округ, депутат працює на цьому окрузі, конкурує зі своїми політичними опонентами або партнерами, доводить, що саме він гідний захищати інтереси територіальної громади, обирається. Після цього громада має чіткий механізм впливу щодо відкликання, щодо надання йому відповідних доручень – чіткий механізм контролю і постійне спілкування. Я, наприклад, на сьогоднішній день по Києву 5 приймалень і постійно спілкуюся із виборцями. Працює команда відповідна, юристи, які надають безкоштовну консультацію. Коли люди звертаються особисто до мене, то мають змогу поспілкуватися. Я листуюся із киянами, постійно проводжу зустрічі, я відчуваю, що відбувається у місті Києві. Я фактично на сьогоднішній день, будучи обраним від блоку Віталія Кличка, працюю за системою мажоритарного депутата. Й тим паче не лише у ому районі, де я був обраний – це Солом’янський район, а й по всьому містові. Нажаль, більшість депутатів такого не робить, а якщо й робить, то це більше виглядає як імітація.

Ви казали про неготовність стану суспільства до подібної ситуації.

 

Які можуть бути індикатори по яким можна буде прослідкувати готовність суспільства?

         Я казав не тільки про неготовність суспільства відповідати, а й про неготовність політичних сил. Увагу варто скеровувати до кандидатів у міські органи влади. Бо до кандидатів у Верховну Раду таки спрямована більша увага, яких людина вивчає, має можливість поспілкуватися із ними. Що стосується депутатів місцевих рад, то їх десятки тисяч і лідер політичного об’єднання чи то обласного осередку не може поспілкуватися із кожним. Тому саме там відбуваються різноманітні порушення у вигляді фіксації людей, які на сьогоднішній день не готові до роботи у моральних та будь-яких інших принципах праці в органах місцевого самоврядування.

 

Сьогодні на Всеукраїнському рівні говорять про зміну поколінь в політиці. Мається на увазі Уряд, Верховна Рада. Як на Вашу думку чи підійшло суспільство до зміни поколінь на місцевому рівні?

         На 100% не тільки на місцевому, а й на загальнонаціональному рівні, але починатися зміна отих елітних мас має починатися на рівні місцевих рад. Саме там буде зароджуватися та політична сила, яка десь за 2 роки зробить суттєві зміни на загальнодержавному рівні.

 

Яку роль Ви надаєте ЗМІ, яке Ваше відношення до них, що варто зробити задля покращення ЗМІ?

         Я дуже позитивно ставлюся до ЗМІ. Я думаю, що потрібно дійсно і матеріали і робота ЗМІ була більш відкритою. Щоб ЗМІ висвітлювали саме ті тенденції, які хвилюють сьогодні суспільство. А вплив ЗМІ на громадськість є істотно великим і його переоцінити доволі тяжко.

 

Ви колись думали про те, щоб написати книгу?

         Скоріше за все, що ні. Просто досить мало часу і на сьогоднішній день я маю іще чимало зробити, щоб потім можна було покласти на папір той досвід корисної інформації.

 

Всі знають про Вашу прихильність до митців. Хто дав Вам розуміння до мистецтва, хто Вам показав цей світ? Чи Ви самі до цього прийшли?

         Навряд чи людина сама до чогось приходить – це спілкування, друзі, колеги, ті ж художники. Для мене дуже приємний час спілкування із художниками, через яке я й формую власний погляд на мистецтво. У нас є унікальна можливість спілкуватися сьогодні із чудовими українськими митцями.

 

На Ваш погляд, що потрібно зробити, щоб українське мистецтво стало більш знаним у світі, до яких кроків варто вдатися, щоб розпочати цей процес чи він уже розпочався?

         По-перше, цей процес уже розпочався й у всьому світі: Європі, США є інтерес до сучасної української культури. Це не тільки художники, але й письменники, театр. Звичайно, потрібна дуже серйозна меценатська підтримка. На сьогодні враховуючи, що бюджет має обмеження у соціальному забезпеченні, то про культуру й взагалі немає чого вести мову. Тому виникає питання у прийнятті закону про меценатство. Й потрібно всі ті традиції України, які стосувалися не спонсорів, а саме меценатів повертати у діючі сфери.

 

Закон про меценатство – хто його має писати? Як побудувати всю цю систему?

         Як і будь-який закон, він має бути написаний фахівцями з обов’язковим врахуванням думки громадськості. Хочу навести особистий приклад. Я підтримую університет театру й телебачення мені Карпенка-Карого. Це, певно, найбільш відомий заклад, у якому готуються працівники напрямку культури. 2 роки тому ми провели фестиваль театральних шкіл й з десятків театрів України приїхали колективи. Кожен рік студенти та викладачі вузу мають можливість відвідати фестиваль від Філіппін, Іспанії, Китаю. Щойно колектив повернувся із Пекіна й була дана дуже висока оцінка київській театральній школі. На мій погляд це є яскравим прикладом меценатської співпраці. Я не переслідую якоїсь рекламної преференції – я працюю виключно, як меценат і із задоволенням спілкуюся із цією установою.

 

Ваша прихильність до театру – це, можливо, особисті відгуки до участі у театральних заходах?

         Певно, кожна дитина бере участь у якомусь корпусі діяльності, але захоплення театром до мене прийшло вже після цікавості живописом. У мене серйозні колекції періодів «Срібного віку», «Ягелівських сезонів» - це якраз те, що відкрило для мене скарбниць живописного та театрального мистецтва.

 

Ви самі пробували колись грати, малювати, займатися скульптурою?

         Ні, я ніколи цим не займався, бо для цього потрібно мати й талант, й відповіді здібності. Звичайно, це дуже серйозна фахова робота, а не аматорська й тому добре, що я не брав у цьому участі.

 

Чим Ви займаєтесь у вільний від роботи час, як проводите дозвілля?

         Вільного часу достатньо мало. Мені дуже приємно почитати, переглянути хороший альбом репродукцій, поспілкуватися із природою, позайматися спортом.

 

Що Ви побажаєте читачам? Що порадите їм не робити, про що не думати, куди спрямовувати свої думки?

         Думки матеріалізуються, тому я вважаю, що варто думати лише про хороші речі. Зараз Україна вступає у час великих політичних змін і я думаю, що це буде зумовлювати чималі зміни у суспільстві. Потрібно дуже уважно дивитися на те, що відбувається. Варто розуміти, що відповідальність за майбутнє повністю покладена на покоління, яке приходить до політики. Гадаю, що варто підтримувати саме молодих політиків, які на сьогодні формують новий порядок денний для розвитку нашої країни. Але це все було сказано щодо політики. А так кожному читачу я хочу побажати здоров’я і не лякатися усім заполітизованим питанням.

 

За всі роки спілкування зі ЗМІ можете пригадати питання, до якого Ви не були готові?

         Мабуть, тяжко визначити окремо запитання. Я вже казав, що цілком задоволений станом ЗМІ й тому таких ситуацій не пригадую. З іншого боку постає питання з якою інтерпретацією той чи інший журналіст коментує мої слова. Тому питання коректності для українського журналіста на сьогодні є не пустим питанням.

 

Чи політик та бізнесмен має володіти ЗМІ?

         Ні, не обов’язково. Варто бути фаховою людиною - чи то бізнесменом, чи то політиком, але ЗМІ не є за потрібне володіти.

        

         Дякую за розмову.

        

 

Інтерв’ю записане 2009 року .